Без НОВОГО підходу до передачі досвіду не буде НОВОГО суспільства

Педагог – це був раб, який супроводжував молодого хазяїна у школу. Так ось на цьому і побудована практично вся сучасна система освіти. Раби і рабині навчають майбутні покоління. Що дає сучасне навчання? Ви не маленькі і розумієте, що школа, коледж і інститут не дають знань як жити, як будувати сім'ю, як стати фінансово грамотним, як добитися успіху у житті. То навіщо така система? Відповідь проста – вирощувати рабів-споживачів. Отой девіз з стародавнього Риму «Хліба і зрєліщ». Я навмисне уникаю слова українською  – ВИДОВИЩ, бо воно якось не передає цинізм суті слова "ЗРЄЛІЩА". От у ті "ЗРЄЛІЩА" і перетворилося телебачення, кіно та і всі масмедіа.

Яку модель освіти можна взяти, щоб змінити паразита-споживача на громадянина і ТВОРЦЯ?

По-перше, ми не Таноси, які клацанням пальця змінюють Всесвіт. Тому починати треба поступово, але невідворотньо, беручи кожну бюрократичну вежу в облогу і йдучи на штурм нової. Почати платити вчителям велику зарплату не вихід, хоча і без цього не повернути у школи чоловіків. Перш за все, потрібно змінити пародигму меншовартості педагогів. Нашу педагогічну систему душить сама СИСТЕМА. Тому прибрати цю радянську вертикаль – і є основна задача. Всі РОНО, ГОРОНО, ОБЛНО є пережитком, дублюють одне одного і не дають талановитим наставникам вносити щось НОВЕ і прогресивне у підготовку молодої людини.

По-друге, вчити когось іншого має право лише успішна у своєму напрямку людина. Тобто лише той, хто домігся успіху, може стати учителем. Можна скільки завгодно навчати майбутніх студентів-педагогів, але учителями з них стануть одиниці. Девіз "Я дівчинка, тому піду у педінститут" треба міняти. Має бути: "Я успішна Людина, у мене визначні успіхи у науці, тому я іду вчити нових успішних талановитих людейстати творцями". Тобто стати учителем, наставником для молоді буде вже як вершина кар'єри. Зміниться ставлення до навчання як такого. Я вчуся не тому, що так треба і треба мати «корочку», диплом, атестат, а тому, бо хочу стати таким, як мій УЧИТЕЛЬ.

Хто буде вирішувати хто успішний, хто достойний, щоб до нього йти вчитися?

А саме життя підкаже. Люди самі підуть туди де успіх, де є РЕЗУЛЬТАТ. Мені колись в одній школі казали, що в них 90 процентів вступили до вишів. Більш ніж сумнівний результат. Тоді я поставив запитання: "А скільки у вас в школі випускників стали Героями України, успішними підприємцями-мільйонерами, вченими зі світовим ім'ям тощо???" А у відповідь отримав: "Ми не знаємо". І все це тому, що нема контакту між педагогом і учнем, тими, хто залишилися, і тими, хто пішов. Так і живемо. А так не можна. Моя школа дала сотні борців за волю українського народу, моя школа дала батьків і матерів добрих, забезпечених і розвинутих сімей, моя школа навчила нас жити у сучасному не привітному світі( який ми неодмінно змінимо). Моя школа завжди зі мною, куди я хоч коли можу зайти і запитати вчителя поради щодо будь-якого питання. Моя школа, куди я зможу колись сам прийти як наставник,бо я успішна людина і можу молоді дійсно дати знання як жити.

Бюрократична вертикаль не упаде сама, її треба підштовхнути. Саме тому треба повертати у школу чоловіків. У нас вже є і буде ще більша кадрова проблема. Чоловіків і так вже не вистачає, треба ще воювати і відбудовувати багато, будувати нову воєнну промисловість і будувати, будувати…

Де ж взяти чоловіків?

Вони вже потроху повертаються. З потрощеними тілами і  пораненими душами. Звичайно, далеко не всі вони можуть бути наставниками, вчителями. В моїй школі, куди я прийшов вчитись у 1971 році, директором був ветеран ВОВ. Він був без однієї ноги. Такий собі одноногий колишній танкіст, який після війни вивчився на учителя і весь свій вік пропрацював з дітьми. Його розповіді багато значили для нас хлопців. Він особисто знав Олеся Гончара, багато вчився сам і давав головне, що потрібно майбутнім батькам, – ПРИКЛАД.