Навички виживання. Пошук води.

ПОШУК ВОДИ ТА ЇЖІ

1. ДОБУВАННЯ ВОДИ

У посушливій зоні спрага не є показником того, скільки води потрібно споживати. Важливо пам’ятати, що головне не те, скільки води випити, а те, скільки зберегти її в організмі. Якщо пити воду в кількості, достатній для вгамування спраги, зневоднення організму відбуватиметься повільніше. Якщо є можливість, потрібно пити більше води окремими ковтками, особливо під час їжі.

При дефіциті води найраціональніше використовувати дробовий режим пиття, випиваючи щогодини по 100 грамів води маленькими ковтками із затримкою в роті протягом 2–4 секунд. Рекомендована температура рідини 7–12 °С. Прийом внутрішньо щодня 1 грама солі зменшує втрату води організмом на 10%.

Основну порцію води рекомендується випивати під час сніданку та вечері. На маршруті краще воду не пити, обмежившись полосканням рота та 3–4 ковтками на привалі після 5 хвилин відпочинку. Якщо денне споживання води тривалий період становить менш як 0,5 літра на добу, краще відмовитися від їжі. Нічна активність у спекотний період та використання тіні вдень зменшує втрати води організмом більш ніж удвічі.

1.1. Пошук води

Помірна зона

Відкриті водоймища. Річки, озера, струмки, болота.

Звірячі стежки, політ птахів (крім хижих та водоплавних), роїння комах можуть вказувати напрямок до водойми. Вода у відкритих водоймах може бути небезпечною, тому потребує знезараження. Єдиним винятком може бути джерело, яке б’є безпосередньо із землі, або сфагнове болото, в якому вода вже знезаражена антисептиками, що містяться у сфагнумі. Вода в такому болоті коричневого кольору, має присмак йоду і цілком придатна для вживання в необробленому вигляді.

Ґрунтові води. Ґрунтові води можна знайти у найнижчих точках долин або там, де схили гір переходять у долину; під крутим схилом; нижче за рівень висохлих річок або в місцях, густо вкритих зеленою травою; в лісах, що ростуть у низинах; уздовж морських узбереж. Як правило, ґрунтові води проходять природне фільтрування і цілком безпечні.

Атмосферна вода. За допомогою чистої тканини з натуральних волокон, обв’язаної навколо литок і кісточок, легко збирати росу під час пересування лукою рано-вранці. Після проходження мокрою рослинністю тканину відтискають. За дві години можна видобути до 250 грамів води.

Дощову воду можна зібрати, викопавши під час дощу яму і виклавши її великим листям або водонепроникним матеріалом, щоб зібрана вода не ввібралася в землю. Можна також зібрати за допомогою тканини, обв’язаної навколо нахиленого дерева. Її кінець опускають у ємність. Атмосферна вода безпечна, її можна вживати без обробки.

Біологічні джерела води. Деревами-водоносами в помірній зоні є береза, клен, тополя та виноградна лоза. Сік збирають ранньою весною. Для отримання соку в корі молодого дерева робляться ножем поздовжні надрізи завглибшки 3–4 см. Під надрізом закріплюють жолобок із лубу (кори) або шматок тканини. Сік стікає й збирається в ємність. За ніч з одного дерева можна отримати понад 1 літр рідини. Біологічні джерела води безпечні, їхню рідину можна використовувати без обробки.

Добова норма води в районах з помірною температурою повинна становити не менше 1,2 літра, вона залежить від середньодобової температури.

Таблиця. Оптимальна потреба людини у воді

Середня температура повітря, °С	4	10	15	21	27	33	39	45	50
Мінімальна потреба у воді, л/доба	1,0	1,1	1,2	1,3	1,4	1,6	1,8	2	3

Гори

Відкриті водойми. Гірські річки, озера, струмки, джерела.

Вода з гірських струмків безпечна лише у місці утворення самого джерела. Вниз за течією вода може бути заражена напіврозкладеними тушами мертвих тварин, що впали в неї. Таку воду необхідно обов’язково знезаражувати кип’ятінням чи іншими доступними способами.

Крім видимих джерел, воду можна знайти у великих печерах, де вона формує озера та підводні річки. Вода в таких місцях зазвичай безпечна, якщо в печерах немає кажанів. Будь-яка живність робить воду умовно питною, і вона вимагає знезараження.

Ґрунтові води. Темні плями, що проступають на схилах, або яскрава, соковита рослинність іноді вказують на наявність у цьому місці ґрунтових вод. Для її видобутку необхідно викопати невелику ямку, куди через деякий час набереться трохи відфільтрованої ґрунтової води. Таку воду необхідно перед вживанням ще раз профільтрувати за допомогою тканини, складеної в кілька шарів, щоб позбутися важких фракцій.

Вода може бути в руслах пересохлих річок під шаром гравію. Вапнякові та лавові скелі є найімовірнішим місцем залягання водних джерел. Джерела в гірській місцевості можна виявити також у тих місцях, де є сухі яри, де прорізаються пласти пористого пісковику. У твердих гірських породах воду можна знайти лише у розломах та тріщинах скель.

Джерела можуть бути по краях долин, посічених потоком лави, в долинах із глинистим ґрунтом у місцях з піщаним прошарком. Щоб знайти воду в цих місцях, необхідно пошукати найбільш вологу ділянку на зрізі глинистих урвищ і викопати там яму.

Вода, яка сочиться з ґрунту, цілком придатна для пиття у сирому вигляді.

Атмосферна вода. Атмосферну воду можна знайти у западинах біля основи скель, тріщинах у скелях, гротах, по краях галькового осипу. На такі місця може вказувати скупчення пташиного посліду. Для її збору використовують трубку, соломинку або рослину з порожнім стеблом, з одного кінця якого звисає шматок тканини. Подекуди вода випотіває, покриваючи густими краплями породу, або ховається під тонким шаром ґрунту. Вода з таких джерел потребує обробки.

Збирати воду на мокрих ділянках скелі можна за допомогою шнурка, мотузки або скрученої у джгут матерії. Для цього шнурок (мотузку) одним кінцем розміщують вертикально в ущелині скелі, де сочиться вода, і закріплюють, а другим кінцем опускають у ємність. Через деякий час шнурок (мотузка) насититься вологою і ємність почне наповнюватись рідиною.

Для отримання води зі снігу треба помістити його на розігріте сонцем каміння з природним жолобком для стоку води, під яким встановити ємність для збирання води. Для відтавання снігу під час пересування можна використовувати флягу (кишки тварин, поліетиленовий пакет), що поміщається між нижнім та верхнім одягом. Тепла тіла достатньо, щоб отримати близько 0,5 л води за 5 годин активної діяльності. Також можна видобувати воду зі снігу теплом рук, зігріваючи ними сніжку. У цьому випадку тала вода стікатиме в рот по відставленому великому пальцю.

Розвести невелике багаття для танення снігу в горах можна за допомогою підручних засобів. Для цієї мети придатний будь-який матеріал, який здатний деякий час горіти: пластмаса, гума, мотузка з натуральних волокон, розрізана на шматочки, тощо.

У горах атмосферні води, крім калюж, придатні для вживання без обробки. Добова норма води у гірських районах повинна становити 3–4 літри.

Море (океан)

Відкриті водойми. Субмаринні та підземні джерела прісної води у відкритих акваторіях морів. Їх можна виявити за характерним «закипанням» води на поверхні моря. Багато таких субмаринних джерел є на підводних схилах острівних систем з яскраво вираженим гірським рельєфом (Гавайські, Філіппінські, Великі Антильські острови, Великий Зондський та Малий Зондський архіпелаги). Такі джерела розташовані біля берегів Туреччини, Сирії, південного узбережжя Іспанії (затока Кадіс), островів Ямайки, поблизу південно-східного узбережжя Греції, в Генуезькій затоці, на схід від півострова Флорида, біля берегів Франції, Сицилії, Куби, Індонезії, Японії, на Кавказькому шельфі Чорного моря біля селища Гантіаді, у районі Гагри. Багато джерел ще належить відкрити, тому потрібно бути уважним у ймовірній зоні їх появи.

Відкриті джерела прісної води у зоні припливу можна знайти серед нагромадження каміння біля берегової лінії. Такі джерела виходять з-під скель, вливаючись у морську воду. Вода в них прісна та не потребує додаткової обробки.

На островах вулканічного походження трапляється чимало річок, джерел, озер. Відсутність великих тварин на острові може означати відсутність прісної води. Пити морську (океанську) воду у чистому вигляді не рекомендується. Можна змішувати морську (океанську) воду з прісною водою для підтримки водно-сольового балансу. До 1 літра прісної води відносно безпечно додавати до 0,8 літра океанської води або до 1 літра морської води на добу. Солону морську (океанську) воду можна використовувати для приготування гарячої їжі, а також кип’ятити, дистилювати.

У холодний період солону воду можна опрісняти заморожуванням. Для цього ємність заповнюють водою на 70% від об’єму і заморожують, залишок (розсіл) зливають або використовують як сіль. Якщо у замороженій воді залишається солоний смак, її розтоплюють і процедуру повторюють.

Атмосферна вода. На плавучому засобі запаси води слід поповнювати у дощову погоду. У нічний та ранковий час за допомогою губки або змоченого забортною водою шматка тканини можна збирати конденсат. Воду можна зберігати та переносити у морських губках.

У тропічних водах дощову воду можна знайти на бар’єрах та коралових атолах на висоті 15–25 см над рівнем припливу. Для цього необхідно відламати шматок або зробити отвір у стінці коралових рифів і видобути воду за допомогою трубки. Дощова вода також накопичується у розщелинах та поглибленнях рифу. Прісну воду, що накопичилася після дощу, можна знайти в скельних нішах і заглибинах, розташованих вище лінії припливу. Вся застійна вода потребує обробки.

Біологічні джерела води. Всередині медуз є придатна для вживання рідина. Для її видобутку медузу проколюють або з розмаху плазом розбивають об поверхню води і з її тріщин вичавлюють рідину. З медузами потрібно бути обережним і брати в руки лише безпечні екземпляри! Можна використовувати в їжу рідину у хребті та черевці упійманих риб, очі великих риб.

Придатну для пиття рідину можна отримати, відтискаючи водорості. Для вилову водоростей і планктону дерев’яні уламки та металеві фрагменти зв’язують докупи у вигляді якоря і з прив’язаною до них мотузкою закидають у воду.

У плодах кокосової пальми, що росте на узбережжях, крім висококалорійної м’якоті, міститься до 1 літра прохолодної рідини. Зрілі кокоси, що впали, містять 0,2–0,4 літра. Щоб відкрити кокосовий горіх без ножа, можна скористатися гострим каменем або сучком дерева, що стирчить назовні, вдаривши з достатньою силою плід у місці з’єднання його з гілкою пальми. Вся біологічна рідина придатна для вживання в необробленому вигляді.

Добова норма споживання води в морській акваторії залежить від кліматичних умов та характеру критичної ситуації і може становити від 1 до 3 літрів на добу.

Тропічні ліси

Відкриті водойми. Річки, озера, струмки.

Вода у відкритих водоймах, як правило, заражена хвороботворними бактеріями та організмами, що розмножуються у великій кількості завдяки теплому клімату. Таку воду можна вживати тільки після очищення та знезараження.

Атмосферна вода. Воду можна видобувати за допомогою поліетиленового пакета, одягненого на гілку дерева з густим листям і зав’язаного біля основи мотузкою. Горловина мішка повинна бути вгорі, а до денця прив’язують вантаж. Воду збирають наприкінці світлового дня. За кілька годин можна зібрати до 200 мл води.

Питну воду можна знайти в порожнинах дерев, у заглибленні розгалуженого стовбура дерева або на поверхні листя, де вона зберігається багато днів після дощу. У важкодоступних місцях її дістають за допомогою порожнього стебла молодого бамбука. Бананове листя може бути спеціально використане для збору дощової води. Для цього його вкладають на землю під ухил живцем донизу. Живець поміщають у ємність для збору води, яка під час дощу стікатиме по природному жолобку.

У першу добу після дощу таку воду можна безпечно пити у необробленому вигляді. Надалі її необхідно знезаразити.

Біологічні джерела води. Воду можна добути з водоносних ліан, нижні стебла яких містять до 200 мл рідини. Сік ліан може бути прозорий. Якщо сік гіркуватий на смак чи пофарбований у молочний колір, пити його заборонено. Щоб видобути рідину, необхідно дотягнутися якомога вище і зробити на стеблі товстої ліани глибокий надріз. Потім відрізати нижню частину стебла і пити сік, поки він не перестане текти. Подібну процедуру можна повторювати, відрізаючи знизу 30-сантиметрові шматки ліани до глибокого верхнього надрізу. При вживанні рідини з обрубаної ліани не можна торкатися губами її кори, оскільки там можуть бути небезпечні мікроорганізми!

Бамбук, що містить воду, має жовтувато-зелене забарвлення і росте в сирих місцях під кутом 30–50° до землі. Наявність у ньому води визначається характерним сплеском при струшуванні. В одному сегменті завдовжки 1 м, залежно від діаметра, міститься 200–500 мл прозорої рідини. Сегмент, заповнений водою, можна використовувати як фляги та ємності для очищення води з відкритих водойм або ємності для приготування їжі. У півтораметровому пустому стеблі тростини накопичується до 200 мл рідини.

Щоб видобути сік із молодої пальми, надрізають верхівку стебла, попередньо нахилену до землі. Якщо повторювати цю операцію кожні 12 годин, можна отримати до 400 мл рідини на добу. Сік бананової пальми можна отримати за допомогою бамбукової палички. Для цього порожнистий сегмент молодої порослі бамбука діаметром у палець загострюють з одного боку і встромляють у стовбур пальми під гострим кутом до землі на максимально можливу глибину. Після цього необхідно трохи (приблизно на 1 см) витягнути паличку, щоб створити всередині стовбура необхідну площу, з якої сочитиметься волога. Через деякий час із порожньої бамбукової трубочки почне витікати сік, який збирають у підставку або покладений у вириту ямку великий банановий лист. Лист поміщають у ямку зворотним боком угору.

Воду можна видобути у видовбаному поглибленні стовбура зрубаного бананового дерева. Така вода періодично накопичуватиметься у заглибленні протягом двох днів. Пити її можна без попередньої термічної обробки.

Сховищем води також є дерево баобаб. Воду з нього видобувають після заходу сонця. Для отримання соку в корі молодого дерева роблять ножем поздовжні надрізи завглибшки 3–4 см. Під надрізом закріплюють жолобок із кори, шнурок або шматок тканини з натуральних волокон. Сік стікає й збирається в ємність.

Придатну для пиття рідину містять очі тварин. Якщо немає прямих джерел солі для підтримання водно-сольового балансу, можна використовувати свіжу кров тварин.

Для збереження позитивного водно-сольового балансу в тропічному кліматі рекомендується рясне пиття з додаванням до рідини солі з розрахунку 2 г на літр. Добова норма води у тропічному кліматі має бути не менше 3 літрів.

Пустеля, савана

Відкриті водойми. Річки, озера та струмки оаз.

Вода в оазах забруднена, має багато механічних домішок і насичена мікроорганізмами, тому вживати її можна тільки після кип’ятіння, очищення та знезараження. Невеликі озера, навколо яких відсутня рослинність, можна використовувати лише для змочування одягу. Це значно знижує втрату води організмом. Якщо плюнути в джерело з непроточною водою, можна приблизно визначити її придатність до вживання. У чистій воді слина повинна швидко розійтися в сторони й розчинитись, у забрудненій воді слина застоюється.

Затримуватися біля знайденого джерела води дуже небезпечно, оскільки є велика ймовірність зіткнутися з хижими тваринами, які приходять на водопій. Однак за наявності зброї в такому місці можна влаштувати засідку або поставити капкан, щоб вполювати тварину.

В ареалі проживання крокодилів не можна двічі набирати воду в одному й тому самому місці. Перший раз крокодил спостерігає, другий – нападає. Так само не можна повертатися до водоймища спиною – водний простір завжди повинен бути в полі зору. У такій водоймі воду в ємність краще набрати на відстані. Для цього мотузку одним кінцем прив’язують до довгої палиці-вудки, а до іншого кінця прив’язують ємність для води. Закидають таку ємність у воду як наживку. Після забору води ємність акуратно переносять у безпечне місце. Перед закиданням ємності рекомендується в місце закидання кинути камінь або гілку, щоб відлякати крокодилів під водою.

Ґрунтові води. Наявність високої купи каміння із сухими гілками, які стирчать у різні боки і до яких прив’язані строкаті ганчірочки (стрічки, баранячі кістки), поблизу караванної дороги й гірських перевалів вказує на наявність неподалік підземного джерела води. Ознаками води є також темні піски з численними слідами та послідом тварин, що сходяться в одному напрямку.

Такі штучні колодязі бувають досить глибокими, тому спускатися в них за водою і підніматися за відсутності спеціальних засобів, таких як мотузка і ємність для води, слід методом послідовних упорів.

Спуститися в штучну земляну криницю за водою можна за допомогою двох міцних жердин, здатних витримати вагу людини. Їх довжина має бути на 30–50 см більшою за діаметр колодязя. Під час спуску одну жердину встановлюють під кутом поперек діаметра колодязя, фіксуючись у природних заглибинах на стінках. Іншу жердину встановлюють нижче, також під кутом, з таким розрахунком, щоб можна було стати на неї ногою. Потім верхню жердину опускають під нижню, і так послідовно до самого дна колодязя. Підйом здійснюється у зворотній послідовності.

Щоб випадково не втратити жердини під час пересування, їх рекомендується прив’язати до пояса за допомогою мотузки достатньої для маніпуляцій довжини або взяти запасну жердину, зафіксувавши її за поясом.

Воду в пустелі можна набрати в низині старого висохлого струмка або в улоговині біля підніжжя бархана з підвітряного боку. Чим вищі барханні ланцюги й глибші улоговини між ними, тим більша ймовірність знайти воду. Якщо на глибині до 1 метра з’явиться темний сирий пісок, через деякий час ямка може заповнитися водою. Вологий пісок також можна використовувати для збору води, загорнувши його в тканину (шкарпетку) і видавлюючи з нього воду.

На наявність близьких ґрунтових вод вказують роїння мошок та комарів після заходу сонця, яскраво-зелені плями рослинності та окремі рослини. Наявність пальм означає, що водоносний шар залягає на глибині 0,6–0,9 м. Ґрунтова вода безпечна для людини.

Атмосферна вода. Набрати воду можна, використовуючи поліетиленові пакети, які надягають на рослини та зав’язують біля основи. Пакет не повинен торкатися листя, а краї розміщують так, щоб вода стікала в рівчачок по всьому периметру. Волога, що випаровується рослиною, осідає краплями на внутрішній поверхні поліетилену в нижній частині. Можна помістити зірвані рослини в целофановий пакет, який зав’язують в основі. Всередину вставляють трубку для витоку води. Такий водний конденсат видобувають лише у сонячний час. За годину в залежності від величини рослини та плівки можна зібрати до 50 мл води.

Водний конденсат можна одержати за допомогою каменів. Для цього камені збирають у невеликі купи й кладуть на брезент, вощанку або тканину в денний час. Вдень повітря нагрівається швидше, ніж каміння. За ніч каміння охолоджується. Надмірна волога на поверхні каміння стікає вниз у водозбірник. Так само можна викопати ямку, дно вистелити листям, зверху покласти каміння. Потім каміння прикрити іншим листям. На ранок на каменях утворюється конденсат, який збирають тканиною.

Атмосферне джерело води серед лавового потоку можна знайти в численних лавових тунелях або ущелинах. Дощова вода, що профільтрована через ґрунт і стікає по корінню рослин і стінах тунелю, цілком придатна для вживання в чистому вигляді.

Біологічні джерела води. Рослинами-водоносами в пустелі та савані є: кактус, прозорий сік якого вичавлюють з очищеного від шкірки й колючок м’якуша, при цьому м’якуш в їжу не вживають; саксаул (рідина міститься у корі чагарнику); фінікова пальма (надріз для збору рідини роблять на нижній гілці, ближче до основи стовбура); австралійське «водне дерево» та червоний дуб (для добування рідини коріння витягують із землі, розрізають на шматки завдовжки 60–90 см, здирають з нього кору та вичавлюють воду). Соку високих деревоподібних кактусів слід уникати, його потрібно переганяти в дистиляторі.

У виняткових випадках для добування необхідної організму рідини можна скористатися свіжим послідом слонів. З нього двома руками вичавлюють рідину і випивають замість води.

При дефіциті прісної води їсти слід не часто й малими порціями або й зовсім відмовитися від їжі. Добова норма води у пустелі має становити не менше 4 літрів.

Північні широти

Відкриті водойми. Калюжі, озера, річки, струмки.

Воду можна пити просто з калюж, що утворилися на поверхні крижаного поля в результаті танення снігового покриву. Воду білого відтінку з льодовикових річок можна пити тільки після видалення відстояних опадів.

Атмосферна вода. Воду неважко отримати зі старого льоду. Старий лід має своєрідне блакитне забарвлення, згладжені контури та блиск. Верхня частина багаторічних пакових льодів, що піднімаються над рівнем крижаного поля, найчастіше прісна. Молодий лід має темно-зелений колір, він солоний. Не рекомендується їсти подрібнений лід.

За наявності достатньої кількості палива вихід води зі снігу становить не більше 10–15% його обсягу. Щоб зібрати воду з мокрого снігу, його щільно зліплюють, нанизують на ціпок і встановлюють поблизу джерела тепла. Під скаткою встановлюють ємність для збору води. Сухий сніг, що не піддається ліпленню, можна помістити у шматок тканини, прикріпленої до триноги з жердин поряд із багаттям. Під тканиною ставлять ємність для збору води.

Воду, добуту із чистого льоду чи снігу, кип’ятити не обов’язково. Щоб сніг (лід) розтопити, достатньо набити ним ємність і помістити між нижнім і верхнім шарами одягу. Залишкового тепла тіла вистачить, щоб за кілька годин сніг (лід) розтанув. Або розтопити поблизу відкритого джерела тепла.

Біологічні джерела. У теплий період воду можна зібрати, видавлюючи її з моху-сфагнуму. Вся вода у північних широтах, як правило, придатна до вживання без обробки.

Добова норма води в зимовий період становить 2–3 л під час робіт середньої важкості та 1–1,5 л при легкому фізичному навантаженні. Для зменшення втрати води організмом необхідно підігрівати холодне повітря, що вдихається, за допомогою шарфа, що закриває рот, піднятого коміра светра або іншого імпровізованого матеріалу.

Далі буде...